Брюховичі – курортне селище біля м.Львова, розташоване в 7 км. на північний захід від Львова. Селище має добре сполучення залізницею та автошляхами місцевого значення. Площа Брюховичів — 11 км², населення — 8,2 тис. осіб. Територія селища була заселена ще з найдавніших часів. Археологічні дослідження виявили в Брюховичах кілька поселень кам’яної доби. У районі вул. Фруктової проводили розкопки археологи Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, які знайшли кам’яні вироби часів мезоліту (культура Вороців-Старуня VI–IV тис. до н. е.), а також залишки печерного поселення. За місцевими переказами на горбі понад нинішнім кладовищем колись було язичницьке капище.

Розташовані Брюховичі на стику висот Поділля та Розточчя. Тут проходить Головний Європейський вододіл, що ділить басейни рік Балтики та Чорномор’я. Різні види рельєфу зумовили велику різноманітність краєвидів, які милують око. Височини, що піднімаються над Брюховицькою долиною на 318-337 метрів, мають вигляд узгір’їв, порослих лісами. Глибоко в Розточчя врізається долина Голоска, дно якої покрите пісками, які простягаються до Брюховичів. Клімат селища помірно-континентальний з відносно лагідною зимою, з досить частими відлигами, трохи тривалою весною, помірним теплим літом і теплою осінню.

Головний потік річка Брюховиця бере початок з трьох невеликих струмочків і протікає в північному напрямку до присілка Гамулець, де змінює напрям на північно-східний. Там об’єднується з Грибовицьким потоком, що несе води в басейн Балтики. Саме землі на берегах цієї річки, згідно королівської грамоти короля Владислава від 21 липня 1444 року, дозволено було заселяти «кметям, хліборобам та корчмарям». Цей день і вважається Днем народження Брюховичів. А назву йому подарували три горби у вигляді «бжуха». Цей привілей зберігається у Центральному державному історичному архіві у Львівській області.

buda_1493
Вид на средньовічний замок Буда із хронік Хартмана Шиделя 1493р.

800px-buda_castle_interior_church
Стіл в замку Буда де був підписаний указ про Брюховичі.

Текст указу : “Владислав III, Божою ласкою (титулатура). Змістом даної (грамоти) повідомляємо, кому необхідно. Подане львівськими міщанами прохання нашому маєстату містило, щоб ми вважали за гідне ласкаво надати надлишки ланів, по-іншому звані обшарами, які простягаються далі виміряних ланів згаданого міста Львова, прилягають до річки, що зветься Брюховиця, і перед містом Львовом розташовані; людьми заселяти і корисними будівлями прикрашати, посилаючись, що такі надлишкові лани місту належать. Ми, зважаючи на те, що ці згадані міщани завжди нам вірність їхніми очевидними стараннями показували, зважили милостиво на їхні прохання, але й обережно, з нижчеописаними обмеженнями з їхніми проханнями погодилися. Таким чином, що на цих надлишках ланів згадані (міщани) можуть вільно осаджувати кметів, людей, хліборобів, шинкарів згідно з їхнім рішенням, споруджувати будівлі, з цих усіх і кожних (осадників) користі, прибутки і чинші (вільно) брати і забирати, надаємо і дозволяємо їх використовувати і заживати на свою користь, як власні,так довго, доки ми, щасливо повертаючи у наше Польське королівство, спочатку не вступимо до Львова. Там з належною увагою дізнаємося, чи ті надлишки ланів міському праву належні, тоді їм схвалимо і ратифікуємо, будівлі та витрати, які вони там зроблять, збільшені даним нашим королівським наданням, їх у володінні і користуванні встановимо і залишимо. Коли ж дізнаємося про згадані надлишки ланів, що вони не місту, а нам чи комусь іншому належні, тоді ці львівські міщани з володіння згаданими надлишками ланів відійдуть, будови, будівлі та витрати, що там зробили, тим, хто після (нашого) дізнання будуть мати право на надлишки ланів, (міщани) з повним правом мають відступити, але видатки, які (міщани) вклали у ті будови, нехай не втрачають і ніщо в них не забирають. Унаслідок цього вам, воєводи, каштеляни, старости, бурграбії, воєводи та інші, які з даною (грамотою) будуть знайомитися, наказуємо змістом даної (грамоти), бажаючи мати все (у своїй волі), щоб цим львівським міщанам у володінні згаданих надлишкових ланів перешкоджати не збиралися, але від перешкод, щоб ви підтримували від мого імені, так само в користуваннях і користях, які у надлишках ланів (міщани) зроблять і збільшать, ніякого обтяження не дозволяли, іншого задля нашої ласки робити не наважувалися. Для засвідчення цієї даної грамоти до неї наша печатка є підвішена. Дано у Буді у вівторок перед святом блаженого апостола Якова, року Божого 1444. За свідченням велебного Йоана Рея, намісника костелу св.Михаїла на краківському замку, тепер хранителя печатки королівства.”

Це був напевно останній указ молодого короля: військо його останнього хрестового походу порятунку Константинополя, зустрівшись з військом султана Мурада II 10 листопада 1444 в битві біля міста Варна, зазнало жорстокої поразки. Сам король начебто загинув, але тіло його так і не було знайдено. Посмертно він став Варнскім або Варнанчік. (25 липня 1434 – 10 листопада 1444).

Next

Comments are closed.

Close Search Window

Ваше повідомлення надіслано

Очікуйте на відповідь